?

Log in

No account? Create an account
Корсунь-Шевченківський заповідник
lamp
nin_gen
Основною метою приїзду до Корсунь-Шевченківського було не скільки огляд самого міста, в якому особливо нема на що дивитись, скільки оглянути один з найкрасивіших і найкраще збережених палацових комплексів України, який належав роду Лопухіних-Демидових. Палацовий ансамбль у Корсуні започаткований князем С. Понятовським як літня заміська резиденція у 1782 році. Будівничими виступили архітектори Ж.А. Мюнц та Я.Д. Ліндсей. Ансамбль розташовано на трьох гранітних островах р. Рось. Головний палац розташований на Князівському острові.




Оглянувши місто і спустившись від палацу культури вулицею Шевченка я вийшов до річки Рось, що славиться своїми гранітними берегами, які можна побачити і в Богуславі, і в Білій Церкві, і у Володарці.
Читати більшеCollapse )

Цирк на розі Червоноармійської і Саксаганського
lamp
nin_gen
Колись на очі мені потрапила цікава фотопанорама 1950-х років, на якій зафіксовано забудова центру міста біля Троїцької площі. Багато з цих споруд не дожили до нашого часу. Це і комплекс споруд Республіканського стадіону, знесених до Євро’2012, і прибутковий будинок І. Голуба на Шота Руставелі 55/6, розібраний до Олімпіади’80, і колишній павільйон Всеросійської виставки, знесений у 2003 році та дерев’яна Троїцька церква, розібрана 1962 року. Також привертає увагу купол, який не належить жодній з нині існуючих будівель у цьому районі. Що це за споруда була?


Читати більшеCollapse )
Теги:

Корсунь-Шевченківський
lamp
nin_gen
Корсунь-Шевченківський — місто в Черкаській області, засноване в XI ст. як форпост на південному оборонним рубежі Київської Русі по річці Рось, що мав захищати Київ та інші руські міста від нападів кочовиків. Однак якщо форпост встояв під натиском печенігів і половців, то навала монголо-татар знищила Корсунську фортецю. Лише у 1585 році князі Вишневецькі почали відновлювати місто, збудувавши на новому місці фортецю, вали якої й донині видно. Тоді місто називали Корсунем-Черкаським, щоб відрізняти від Корсуня-Таврійського у Криму. У 1625 році Корсунь стає центром козацького полку на чолі з Тарасом Трясилом, керівником козацького повстання 1630 року. У 1648 році біля Корсуня відбулася одна з перших перемог козаків на чолі з Богданом Хмельницьким над польським військом. У другій половині XVII ст. під час Руїни знову відбувся занепад: місто неодноразово руйнувалося, а за часів гетьмана Самойловича відбувся так званий Великий Згін: депортація населення з Правобережної України на Лівобережжя. чергове відродження Корсуня припало аж на кінець XVIII ст., коли він став власністю князя Станіслава Понятовського, який фактично наново заклав місто. Князь зводить на острові великий маєток, який у 1797 році купує імператор Павло І і дарує міністру юстиції П. Лопухіну. Саме за часів Лопухіних корсунський маєток перебудовується і розбудовується, ставши одним з найефектніших маєтків в Україні. За радянської влади Корсунь нетривалий час встиг побути центром Шевченківської округи, а з 1930-го року стає районним центром Київської області. У 1934 році тут було збудовано одну з перших гідроелектростанцій. У 1944 році в околицях міста відбулася одна з найбільших битв, яка увійшла в історію як Корсунь-Шевченківська наступальна операція або Черкаський котел, під час якої зазнали важких втрат як німецькі так і радянські війська. Після війни місто відновили, але вже нічим особливим воно не відзначалося, представляючи з себе типовий український райцентр, населення якого нині складає 18 тисяч осіб.




Корсунь знаходиться на відстані 120 км від Києва і пов’язаний відносно прямою трасою Київ–Дніпро[петровськ] та залізничною гілкою Київ–Сміла. Однак, як виявилось це не означає, що дістатися з Києва легко, адже прямих приміських потягів немає, доведеться їхати спочатку пару годин до Миронівки, а потім пересідати на іншу електричку, що їде до Сміли чи Цвіткового. А пару років тому ходив регіональний потяг Київ–Черкаси, але його чомусь скасували. Довелося їхати автобусом. Зранку їде лише рейс Київ–Шпола (о 9:00), на який я одного разу примудрився спізнитись, а вдруге майже спізнився, застрибнувши вже при відправленні. Їде автобус трохи більше двох годин і минає Кагарлик (заїжджає на автостанцію) та Миронівку (не заїжджає); на Корсуні робить десятихвилинну зупинку на автостанції, яка знаходиться на західній околиці міста, але при цьому лише в кілометрі від центру.
Читати більшеCollapse )

Золотоноша
car
nin_gen
Золотоноша входить в п’ятірку найцікавіших міст Черкащини. Колись повітове місто Київського намісництва і Полтавської губернії, а нині районний центр Черкаської області, Золотоноша має ряд цікавих пам’яток, якими може похвалитись далеко не кожне місто середнього Подніпров’я. Тут є і монастир з бароковим собором часів Київського намісництва, від повітової забудови збереглися дві гімназії, театр, торгові заклади і великий собор неоросійського стилю та ін., від радянської епохи — заводи, навчальні заклади і житлові будинки.

IMG_4328.jpgIMG_4410.jpg
IMG_4347.jpgIMG_4447.jpg

Я довго намагався з’ясувати чи є прямий автобус з Києва до Золотоноші, але так і не зрозумів звідки і коли він іде. Тому довелося їхати маршруткою Київ–Черкаси, яка паркується неподалік станції метро «Чернігівська». Цей маршрут не заїжджає в саму Золотоношу, а минає її по окружній дорозі, але мене це цілком влаштовувало, адже таким чином можна потрапити до однієї з головних пам’яток — Красногірського монастиря, який знаходиться поблизу об’їзної траси. Залізницею їхати в даному випадку не варіант, оскільки це займає дуже багато часу: спочатку доведеться дістатися до Гребінки, а вже там пересідати на електричку на Золотоношу.
Читати більшеCollapse )

Вінниця. Старі фото.
car
nin_gen
Старі фотографії пам’яток Вінниці та її присілків, які нині у складі міста. Більшість фотографії зроблено у 1924 р. С. Таранушенком (дерев’яні церкви) і у 1930 р. П. Жолтовським (муровані пам’ятки). Також є фото Ю. Сіцінського, Д. Щербаківського поч. ХХ ст. та одне фото 1890 р. з альбому М. Грейга.

Мури1.jpg Миколи 3.jpg
Читати більшеCollapse )

Великі Сорочинці
lamp
nin_gen
Після відвідин Диканьки наступний пункт “Гоголівського шляху” — село Великі Сорочинці Миргородського району, одне з найвідоміших сіл в Україні. Відоме воно в першу чергу як місце проведення Сорочинського ярмарку, який уславив у однойменній повісті Микола Гоголь, який народився у цьому селі. Окрім Гоголя відомими уродженцями Великих Сорочинців є гетьман Лівобережної України Данило Апостол та український поет і перекладач Володимир Самійленко. Також в історію село ввійшло найбільшим повстанням в Україні під час революційних подій 1905-1907 років, яке завершилось так званою Сорочинською трагедією — каральною акцією донських козаків, направлених урядом на придушення постання.
Ну і звісно Сорочинці відомі своїми пам’ятками архітектури: Спасо-Преображенською церквою, яскравим зразком українського бароко та кам’яницею Чарниша, рідкісною пам’яткою цивільної архітектури першої половини XVIII ст., під якою збереглися доступні для огляду підземними ходи.




До Великих Сорочинців можна дістатися з Полтави з автостанції №1 автобусом Полтава–Гадяч, або з автостанції №3 автобусом Полтава–Миргород. Відпочиваючим на курортах Миргорода без проблем можна доїхати автобусами, що ходять у східному напрямку, більшість з яких обов’язково зупиняються на Великосорочинській автостанції.
Читати більшеCollapse )

Диканька
basketball
nin_gen
В одну з поїздок до Полтави було вирішено відвідати найближчий районний центр – Диканьку, яка відома усім за оповіданнями Миколи Васильовича Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». Найзручніший спосіб дістатися цього селища з Полтави – маршрутний автобус із автостанції Полтава-3, що біля Київського вокзалу. До Диканьки від автостанції близько 20 км, які маршрутка долає за різний час, оскільки залізничний переїзд на Зінківській вулиці можуть неодноразово закривати для пропуску товарняків, через що доводиться чекати невизначений термін та й сама траса H-12 залишає бажати кращого. Тим не менш, якщо ви бажаєте ознайомитися з так званими Гоголівськими місцями – Диканька це перший пункт після Полтави, який варто відвідати.




Вперше Диканька згадується в літописі під 1658 роком у зв’язку з повстанням Мартина Пушкаря проти влади Івана Виговського. У 1687 році за універсалом гетьмана Івана Самойловича передана у власність генеральному писареві Василю Кочубею. Протягом кількох наступних століть аж до 1917 року диканські землі належали роду Кочубеїв, які звели тут родинний маєток, збудували церкви і підприємства. До Кочубеїв у гості приїздили багато видатних діячів свого часу: літописець Самійло Величко, імператор Олександр І, композитор Михайло Глінка та письменник Микола Гоголь та інші. Останній і уславив Диканьку в своїй знаменитій збірці оповідань «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», вперше видану 1831 році.
Разом із тим, сама Диканька була і залишалась хоч і великим, але селом; статус районного центру отримала у 1923 році, а статус селища міського типу аж у 1957 році. Тож рядової історичної забудови тут і не було, усі пам’ятки так чи інакше пов’язані з діяльністю Кочубеїв, з яких до наших часів залишились Троїцька і Миколаївська церкви та тріумфальна арка. Для їх огляду знадобиться близько години, при чому всі три пам’ятки знаходяться на певній відстані одна від одної і лише Троїцька церква у центрі селища, а решта на околиці, тому перед поїздкою необхідно проглянути карту селища, щоб зорієнтуватися.
Читати більшеCollapse )

Чугуїв
lamp
nin_gen
Харківська область багата на різноманітні пам’ятки: палацові комплекси, церкви, вокзали, меморіали та ін. Однак міст, які би могли похвалитися комплексною старовинною забудовою, дуже мало, на відміну від, наприклад, сусідньої Сумської області. Складається враження, що багатий на пам’ятки Харків всмоктав у себе все найцікавіше з довколишніх міст і мало що залишив. Тим не менш, такі міста на Харківщині все ж є: в першу чергу це Чугуїв, яке історично мало деякі унікальні особливості: за однією перші спроби заснувати місто здійснили у XVI ст. білгородські воєводи, але постійне поселення було створене запорізькими козаками на чолі з Я. Остряницею у 1638 р., у першій половині ХІХ ст. за часів Аракчеєвщини було центром військових поселень Слобідсько-Української губернії, у 1927-1940 роках був російським національним районом у складі Харківської області УРСР. За національно-мовним складом Чугуїв за переписом 1897 року був на 86% російськомовним, тобто був єдиним містом на всю Харківську губернію, окрім губернського центру, де українці становили меншість і понині Чугуїв є переважно російськомовним містом. Також із містом пов’язане ім’я одного з найвидатніших художників-реалістів свого часу — Іллі Юхимовича Рєпіна, який тут народився, жив і неодноразово відвідував Чугуїв аж до Першої світової війни. На честь Рєпіна тут названо вулицю, музей, школу, встановлено пам’ятник і меморіальні дошки. Безумовно, він є яскравим зразком Genius Loci, чиє ім’я спливатиме по ходу огляду міста неодноразово.

IMG_3370.jpgIMG_3363.jpg
IMG_3251.jpgIMG_3409.jpg

Нині Чугуїв є районним центром Харківської області з тридцятитисячним населенням. Від обласного центру він знаходиться на відстані 20 км і зв’язаний з ним як залізницею так і автотрасою міжнародного значення M-03, тому дістатися сюди з Харкова не представляє проблем. Найзручніше це зробити з автостанції №6, яка знаходиться біля залізничної платформи Лосєве-ІІ та станції метро «Індустріальна». З автостанції регулярно ходить приміський автобус № 472, який проїжджає Рогань та Кам’яну Яругу.
Читати більшеCollapse )

Озерне та ставка Гіммлера в Гуйві
lamp
nin_gen
У 1930-х роках в кількох кілометрах на південь від Житомира почали будувати військові містечка: одне біля села Гуйва, а друге при військовому аеродромі «Скоморохи». Тоді ж містечка були забудовані типовими ДОСами (будинками для офіцерського складу) та отримали два великих будинки офіцерів за типовим проектом архітектора Йосипа Каракіса. Під час Другої світової війни біля Гуйви було влаштовано ставку рейхсфюрера ϟϟ Генріха Гіммлера «Геґевальд». Будівлі штабу та бункер вціліли до нашого часу, на відміну від будинку офіцерів, який розібрали після війни. У 1950-х роках селище при військовому аеродромі було названо Озерним та збудовано великий військовий аеродром для базування дальньої авіації, що несла ядерні заряди. У 1970-х роках між Гуйвою та Озерним було збудовано нове селище міського типу Нововгуйвинське при бронетанковому заводі (нині ремонтно-механічний завод). У зв’язку зі скороченням військових потужностей в незалежній Україні нині більшість населення цих селищ працевлаштовано в Житомирі.

IMG_1813.jpgIMG_1827.jpg
IMG_1834.jpg

Через всі три селища з Житомира активно курсують приміські автобуси №115, які їдуть від автостанції №2 на Житньому ринку до Озернянського будинку офіцерів, тому проблем аби дістатися вищеназваних пунктів не виникатиме. Врешті, навіть пішки три кілометри можна пройти від Житомира до Гуйви.
Читати більшеCollapse )

Подовження Нововокзальної вулиці
car
nin_gen
This entry was originally posted at kievcityproject



Нововкзальна вулиця у Солом’янському районі пролягає від вулиці Протасів Яр до Провідницької вулиці. Виникла на початку 1910-х років під сучасною назвою, як нова дорога в напрямку залізничного вокзалу, але до вокзалу доведена не була.

Власне очевидно, що ця вулиця являє собою найкоротший шлях від Протасового Яру до станції Київ-Пасажирський, а конкретно до площі Петра Кривоноса, яка у свою чергу є транспортним вузлом. Всі інші шляхи є незручними, бо вони або пролягають через складний рельєф Батиєвої гори, або йдуть в обхід гори, значно подовжуючи час поїздки.
Щоб проїхати з Протасового Яру до площі Петра Кривоноса треба їхати:
• через вулиці Федорова, Боженка (Малевича), Короленківську, Жилянську, Толстого чи іншими вулицями Паньківщини;
• Через головні вулиці Солом’янську, Липківського (Урицького);
• Через вулиці Батиєвої Гори: Волгоградську, Кудряшова чи іншими вуличками приватного сектору.

Якби ж існувала повноцінна дорога, що пролягала би між Батиєвою горою і залізницею це б значно скоротило шлях.


Читати більшеCollapse )
Теги: