Великі Сорочинці
lamp
nin_gen
Після відвідин Диканьки наступний пункт “Гоголівського шляху” — село Великі Сорочинці Миргородського району, одне з найвідоміших сіл в Україні. Відоме воно в першу чергу як місце проведення Сорочинського ярмарку, який уславив у однойменній повісті Микола Гоголь, який народився у цьому селі. Окрім Гоголя відомими уродженцями Великих Сорочинців є гетьман Лівобережної України Данило Апостол та український поет і перекладач Володимир Самійленко. Також в історію село ввійшло найбільшим повстанням в Україні під час революційних подій 1905-1907 років, яке завершилось так званою Сорочинською трагедією — каральною акцією донських козаків, направлених урядом на придушення постання.
Ну і звісно Сорочинці відомі своїми пам’ятками архітектури: Спасо-Преображенською церквою, яскравим зразком українського бароко та кам’яницею Чарниша, рідкісною пам’яткою цивільної архітектури першої половини XVIII ст., під якою збереглися доступні для огляду підземними ходи.




До Великих Сорочинців можна дістатися з Полтави з автостанції №1 автобусом Полтава–Гадяч, або з автостанції №3 автобусом Полтава–Миргород. Відпочиваючим на курортах Миргорода без проблем можна доїхати автобусами, що ходять у східному напрямку, більшість з яких обов’язково зупиняються на Великосорочинській автостанції.
Читати більшеCollapse )

Диканька
basketball
nin_gen
В одну з поїздок до Полтави було вирішено відвідати найближчий районний центр – Диканьку, яка відома усім за оповіданнями Миколи Васильовича Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». Найзручніший спосіб дістатися цього селища з Полтави – маршрутний автобус із автостанції Полтава-3, що біля Київського вокзалу. До Диканьки від автостанції близько 20 км, які маршрутка долає за різний час, оскільки залізничний переїзд на Зінківській вулиці можуть неодноразово закривати для пропуску товарняків, через що доводиться чекати невизначений термін та й сама траса H-12 залишає бажати кращого. Тим не менш, якщо ви бажаєте ознайомитися з так званими Гоголівськими місцями – Диканька це перший пункт після Полтави, який варто відвідати.




Вперше Диканька згадується в літописі під 1658 роком у зв’язку з повстанням Мартина Пушкаря проти влади Івана Виговського. У 1687 році за універсалом гетьмана Івана Самойловича передана у власність генеральному писареві Василю Кочубею. Протягом кількох наступних століть аж до 1917 року диканські землі належали роду Кочубеїв, які звели тут родинний маєток, збудували церкви і підприємства. До Кочубеїв у гості приїздили багато видатних діячів свого часу: літописець Самійло Величко, імператор Олександр І, композитор Михайло Глінка та письменник Микола Гоголь та інші. Останній і уславив Диканьку в своїй знаменитій збірці оповідань «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», вперше видану 1831 році.
Разом із тим, сама Диканька була і залишалась хоч і великим, але селом; статус районного центру отримала у 1923 році, а статус селища міського типу аж у 1957 році. Тож рядової історичної забудови тут і не було, усі пам’ятки так чи інакше пов’язані з діяльністю Кочубеїв, з яких до наших часів залишились Троїцька і Миколаївська церкви та тріумфальна арка. Для їх огляду знадобиться близько години, при чому всі три пам’ятки знаходяться на певній відстані одна від одної і лише Троїцька церква у центрі селища, а решта на околиці, тому перед поїздкою необхідно проглянути карту селища, щоб зорієнтуватися.
Читати більшеCollapse )

Чугуїв
lamp
nin_gen
Харківська область багата на різноманітні пам’ятки: палацові комплекси, церкви, вокзали, меморіали та ін. Однак міст, які би могли похвалитися комплексною старовинною забудовою, дуже мало, на відміну від, наприклад, сусідньої Сумської області. Складається враження, що багатий на пам’ятки Харків всмоктав у себе все найцікавіше з довколишніх міст і мало що залишив. Тим не менш, такі міста на Харківщині все ж є: в першу чергу це Чугуїв, яке історично мало деякі унікальні особливості: за однією перші спроби заснувати місто здійснили у XVI ст. білгородські воєводи, але постійне поселення було створене запорізькими козаками на чолі з Я. Остряницею у 1638 р., у першій половині ХІХ ст. за часів Аракчеєвщини було центром військових поселень Слобідсько-Української губернії, у 1927-1940 роках був російським національним районом у складі Харківської області УРСР. За національно-мовним складом Чугуїв за переписом 1897 року був на 86% російськомовним, тобто був єдиним містом на всю Харківську губернію, окрім губернського центру, де українці становили меншість і понині Чугуїв є переважно російськомовним містом. Також із містом пов’язане ім’я одного з найвидатніших художників-реалістів свого часу — Іллі Юхимовича Рєпіна, який тут народився, жив і неодноразово відвідував Чугуїв аж до Першої світової війни. На честь Рєпіна тут названо вулицю, музей, школу, встановлено пам’ятник і меморіальні дошки. Безумовно, він є яскравим зразком Genius Loci, чиє ім’я спливатиме по ходу огляду міста неодноразово.

IMG_3370.jpgIMG_3363.jpg
IMG_3251.jpgIMG_3409.jpg

Нині Чугуїв є районним центром Харківської області з тридцятитисячним населенням. Від обласного центру він знаходиться на відстані 20 км і зв’язаний з ним як залізницею так і автотрасою міжнародного значення M-03, тому дістатися сюди з Харкова не представляє проблем. Найзручніше це зробити з автостанції №6, яка знаходиться біля залізничної платформи Лосєве-ІІ та станції метро «Індустріальна». З автостанції регулярно ходить приміський автобус № 472, який проїжджає Рогань та Кам’яну Яругу.
Читати більшеCollapse )

Озерне та ставка Гіммлера в Гуйві
lamp
nin_gen
У 1930-х роках в кількох кілометрах на південь від Житомира почали будувати військові містечка: одне біля села Гуйва, а друге при військовому аеродромі «Скоморохи». Тоді ж містечка були забудовані типовими ДОСами (будинками для офіцерського складу) та отримали два великих будинки офіцерів за типовим проектом архітектора Йосипа Каракіса. Під час Другої світової війни біля Гуйви було влаштовано ставку рейхсфюрера ϟϟ Генріха Гіммлера «Геґевальд». Будівлі штабу та бункер вціліли до нашого часу, на відміну від будинку офіцерів, який розібрали після війни. У 1950-х роках селище при військовому аеродромі було названо Озерним та збудовано великий військовий аеродром для базування дальньої авіації, що несла ядерні заряди. У 1970-х роках між Гуйвою та Озерним було збудовано нове селище міського типу Нововгуйвинське при бронетанковому заводі (нині ремонтно-механічний завод). У зв’язку зі скороченням військових потужностей в незалежній Україні нині більшість населення цих селищ працевлаштовано в Житомирі.

IMG_1813.jpgIMG_1827.jpg
IMG_1834.jpg

Через всі три селища з Житомира активно курсують приміські автобуси №115, які їдуть від автостанції №2 на Житньому ринку до Озернянського будинку офіцерів, тому проблем аби дістатися вищеназваних пунктів не виникатиме. Врешті, навіть пішки три кілометри можна пройти від Житомира до Гуйви.
Читати більшеCollapse )

Подовження Нововокзальної вулиці
car
nin_gen
This entry was originally posted at kievcityproject



Нововкзальна вулиця у Солом’янському районі пролягає від вулиці Протасів Яр до Провідницької вулиці. Виникла на початку 1910-х років під сучасною назвою, як нова дорога в напрямку залізничного вокзалу, але до вокзалу доведена не була.

Власне очевидно, що ця вулиця являє собою найкоротший шлях від Протасового Яру до станції Київ-Пасажирський, а конкретно до площі Петра Кривоноса, яка у свою чергу є транспортним вузлом. Всі інші шляхи є незручними, бо вони або пролягають через складний рельєф Батиєвої гори, або йдуть в обхід гори, значно подовжуючи час поїздки.
Щоб проїхати з Протасового Яру до площі Петра Кривоноса треба їхати:
• через вулиці Федорова, Боженка (Малевича), Короленківську, Жилянську, Толстого чи іншими вулицями Паньківщини;
• Через головні вулиці Солом’янську, Липківського (Урицького);
• Через вулиці Батиєвої Гори: Волгоградську, Кудряшова чи іншими вуличками приватного сектору.

Якби ж існувала повноцінна дорога, що пролягала би між Батиєвою горою і залізницею це б значно скоротило шлях.


Читати більшеCollapse )
Теги:

Ставище
lamp
nin_gen
Ставище – районний центр Київської області, селище з населенням 7 тисяч осіб. Назву свою отримало згідно легенди від кількості спустошених ставів, або ставищ, яких на 20 верст простягалося близько ста.
Історія селища досить типова для більшості населених пунктів правобережної Київщини. Не буду все переповідати, краще про неї прочитати на Вікіпедії.

IMG_8711.jpgIMG_8647.jpg
IMG_8717.jpgIMG_8720.jpg

Взагалі саме селище мало цікаве, а враховуючи віддаленість від Києва, я довго вагався щодо поїздки туди. Ускладнювалося усе ще й тим, що прямих маршруту Київ–Ставище не існує як такого, треба користуватися тими маршрутами які проходять через селище – на Лисянку, Звенигородку й Ватутіне. Альтернативи як такої немає, бо залізниці і близько нема. Єдиний варіант це їхати по Одеські трасі до повороту на Ставище, а там вже ловити попутки. Все-таки одного разу я таки від’їхав з автостанції "Південна" маршруткою, що йде на Звенигородку і заплативши 80 гривень за пару годин доїхав до Ставища, де погуляв години зо три.
Читати більшеCollapse )

Новоград-Волинський (Старий Звягель)
guitar
nin_gen
У цій частині йтиметься про історичне місто Новоград-Волинський, яке вперше згадано у 1256 р. у Галицько-Волинському літописі як Возвягель, а у XVI–XVIII століттях відоме як Звягель. З 1795 року, коли місто стало адміністративним центром Волинської губернії, його перейменували на умовно-безликий Новоград-Волинський. Очевидно, що назва не надто прижилася серед місцевих, адже й до сьогодні історичний топонім нагадує про себе і в назвах місцевих друкованих та інтернет видань, назв місцевих культурних осередків, громадських закладів: "Старий Звягель", "Звягельчанка", "Звягельщина" та ін, адже це набагато оригінальніше, аніж “Новоград/Новгород” чи “Волинський”, яких і так вдосталь в Україні.

IMG_0187.jpgIMG_0287.jpg
IMG_0326.jpgIMG_0388.jpg

На старих світлинах міста можна побачити костьол, синагогу, мурований собор та дерев’яну церкву, старі будинки. На жаль до сьогодні майже нічого з цього не вціліло: єдиною давньою пам’яткою є відреставровані залишки Звягельскої фортеці, а з цивільних будівель ХІХ ст. – занедбана повітова в’язниця та колишня поштова станція. Однак все-таки місто досить цікаве, адже з ним пов’язані імена надзвичайно важливої для історії української культури сім’я Косачів, найвидатніша представниця якої, поетеса Леся Українка, народилася саме тут. З радянських пам’яток цікавими є довоєнний кінотеатр ім. Щорса, школа №3, скульптурна композиція на честь Дружби Народів та монумент Першій Кінній Армії.
Читати більшеCollapse )

Новий Звягель
lamp
nin_gen
Новоград-Волинський — четверте за величиною місто Житомирської області з населенням 56 тис. чол, колишній повітовий, округовий, а нині районний центр. У 1795-1804 роках навіть був губернським містом, центром Волинської губернії, до того називався Звягелем чи Возвягелем. Після Ризького миру і розділення Волині між Польщею і УРСР, Новоград-Волинський став прикордонним містом і центром спеціальної округи, яка існувала у 1935-1937 роках. Наближення до кордону визначило специфіку міста: у 1930-х роках тут було збудовано кілька військових частин, штаби, військовий шпиталь, гарнізонний будинок офіцерів а також укріплення так званої "лінії Сталіна". Всі вони знаходились на правому березі Случа в районі, що називається Новий Звягель.




Дістатися до міста з Києва можна зараз певно лише автобусами, адже прямої залізниці туди немає. Є прямі автобуси, що їдуть з автостанції "Дачна", або ж можна їхати з пересадками у Житомирі. Всього шлях займає близько трьох годин.
Читати більшеCollapse )

Малин
car
nin_gen
Малин – районний центр Житомирської області з населенням 27 тисяч. Дістатися з Києва досить зручно як залізничним так і автотранспортом. Від залізничної станції «Святошин» можна приблизно за дві години доїхати звичайною електричкою, що прямує до Коростеня. Автобуси-маршрутки так само прямують від площі Героїв Бресту (на якій знаходяться станція метро і залізнична станція «Святошин») по Варшавській трасі через Бучу і Бородянку.


Читати більшеCollapse )

Тернопільщина. 1910-і, 1950-і рр.
lamp
nin_gen
Фотографії пам’яток Тернопільської області. Більшість світлин датуються 1950-ми роками, окрім Кременця і Вишнівця, фото яких були зроблені ще у 1913 році.

Чортків.jpg Почаїв'.jpg
Читати більшеCollapse )

?

Log in

No account? Create an account