?

Log in

No account? Create an account
lamp
닝겐 nin_gen
Previous Entry Share Next Entry
Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський — місто в Черкаській області, засноване в XI ст. як форпост на південному оборонним рубежі Київської Русі по річці Рось, що мав захищати Київ та інші руські міста від нападів кочовиків. Однак якщо форпост встояв під натиском печенігів і половців, то навала монголо-татар знищила Корсунську фортецю. Лише у 1585 році князі Вишневецькі почали відновлювати місто, збудувавши на новому місці фортецю, вали якої й донині видно. Тоді місто називали Корсунем-Черкаським, щоб відрізняти від Корсуня-Таврійського у Криму. У 1625 році Корсунь стає центром козацького полку на чолі з Тарасом Трясилом, керівником козацького повстання 1630 року. У 1648 році біля Корсуня відбулася одна з перших перемог козаків на чолі з Богданом Хмельницьким над польським військом. У другій половині XVII ст. під час Руїни знову відбувся занепад: місто неодноразово руйнувалося, а за часів гетьмана Самойловича відбувся так званий Великий Згін: депортація населення з Правобережної України на Лівобережжя. чергове відродження Корсуня припало аж на кінець XVIII ст., коли він став власністю князя Станіслава Понятовського, який фактично наново заклав місто. Князь зводить на острові великий маєток, який у 1797 році купує імператор Павло І і дарує міністру юстиції П. Лопухіну. Саме за часів Лопухіних корсунський маєток перебудовується і розбудовується, ставши одним з найефектніших маєтків в Україні. За радянської влади Корсунь нетривалий час встиг побути центром Шевченківської округи, а з 1930-го року стає районним центром Київської області. У 1934 році тут було збудовано одну з перших гідроелектростанцій. У 1944 році в околицях міста відбулася одна з найбільших битв, яка увійшла в історію як Корсунь-Шевченківська наступальна операція або Черкаський котел, під час якої зазнали важких втрат як німецькі так і радянські війська. Після війни місто відновили, але вже нічим особливим воно не відзначалося, представляючи з себе типовий український райцентр, населення якого нині складає 18 тисяч осіб.




Корсунь знаходиться на відстані 120 км від Києва і пов’язаний відносно прямою трасою Київ–Дніпро[петровськ] та залізничною гілкою Київ–Сміла. Однак, як виявилось це не означає, що дістатися з Києва легко, адже прямих приміських потягів немає, доведеться їхати спочатку пару годин до Миронівки, а потім пересідати на іншу електричку, що їде до Сміли чи Цвіткового. А пару років тому ходив регіональний потяг Київ–Черкаси, але його чомусь скасували. Довелося їхати автобусом. Зранку їде лише рейс Київ–Шпола (о 9:00), на який я одного разу примудрився спізнитись, а вдруге майже спізнився, застрибнувши вже при відправленні. Їде автобус трохи більше двох годин і минає Кагарлик (заїжджає на автостанцію) та Миронівку (не заїжджає); на Корсуні робить десятихвилинну зупинку на автостанції, яка знаходиться на західній околиці міста, але при цьому лише в кілометрі від центру.

Одразу за автовокзалом посеред скверику на території колишнього цвинтаря стоїть хрест у пам’ять про померлих під час Голодомору 1932-1933 років. Вказана точна кількість померлих — 1456 осіб.


Тут же збереглась єдина могила — поховання художника Івана Сошенка. Пам’ятник у вигляді музи з палітрою.
IMG_1083.jpg

Сошенко відомий у першу чергу навіть не як художник, а як друг Тараса Шевченка і один із визволителів його з кріпацтва.
IMG_1079.jpg

Старий надгробок стоїть поруч. Сошенко помер у Корсуні у 1976 році, не доїхавши до рідного Богуслава 30 кілометрів.
IMG_1080.jpg

Далі я пройшов вулицею Ювілейною в сторону центру. Біля базару пам'ятний знак народним месникам-партизанам, що діяли в роки ВВВ. (1969)
IMG_1086.jpg

Мозаїка, що зображає партизан, досить ефектна і брутальна.
IMG_1087.jpg

На розі вулиць Ювілейної і Максима Горького біля базару стоїть нова церква Спаса Нерукотворного.


Пройшовши вулицею Горького виходжу до перетину з вулицею Шевченка, на якій аж два погруддя поета, прізвище якого фігурує у назві міста. При чому обидва погруддя знаходяться на відстані 150 метрів один від одного. Перший на циліндричному погрудді встановлено у 1957 році на алеї, другий — у 1983 р. на території педколеджу ім. Шевченка.


Педколедж у приміщенні колишньої чоловічої гімназії 1915 року в стилі українського модерну з характерною формою вікон.
IMG_1106.jpg

Міська рада, збудована у 1957 році.
IMG_1098.jpg

Деталі декору на фасаді.
IMG_1100.jpg

Двох пам’ятників виявилось замало, то ж вирішили ще встановити анотаційну дошку на честь 200-річчя Кобзаря.
IMG_1107.jpg

Готель «Корсунь» кінця 1950-х. Подібний, але з трикутним фронтоном, є у Золотоноші. Звідси вулицею Шевченка повертаю назад.
IMG_1109.jpg

Нещадно спаскуджений сайдинґом колишній кінотеатр «Комосмолець», збудований у 1950-х рр. за типовим проектом Зої Брод.
IMG_1095.jpg

Виходжу на центральну площу. Вздовж швейної фабрики встановлено так звану Стіну Пам’яті з іменами героїв ВВВ.
IMG_1111.jpg

Тут же на площі колись бовванів пам’ятник Леніну, нині традиційно переобладнаний під меморіал Небесної Сотні.
IMG_1114.jpg

Готель «Кооператор» при Укоопспілці.
IMG_1117.jpg

Старий будинок переобладнаний під Торговий дім.
IMG_1115.jpg

Старовинний будиночок. За ним знаходяться вали й бастіони Корсунської фортеці, які нині видно хіба що на супутниковому знімку.
IMG_1120.jpg

Далі вулицею Ярослав Мудрого перейшов греблю Мартанського ставу, утвореного водами річки Корсунки.
IMG_1123.jpg

Тут поряд у приватному секторі знаходиться простесенька церква, зіпсована сайдинґом.
IMG_1417.jpg

Однак у неї напрочуд симпатичне керамічне оздоблення вікон, що контрастує з аскетичністю фасаду церкви.
IMG_1414.jpg

Вийшовши знову на вулицю Ярослава Мудрого, де сів на маршрутку, яка відвезла мене до залізничної станції «Корсунь».
На привокзальній площі традиційна стела, що прославляє героїку міста, що «виявило мужність і відвагу в роки ВВВ».
IMG_1403.jpg

Вокзал станції Корсунь, збудований у 1950-х роках. На жаль після проведення декомунізації більшість декору втрачено.
IMG_1404.jpg

В оздобленні інтер’єру дещо збереглося.
IMG_1406.jpg

Вид вокзалу з боку колій. Приміські поїзди прямують максимум лише до Сміли і до Миронівки. Навіть до облцентру не доїхати!
IMG_1409.jpg

Назад до центру я повернувся тією ж маршруткою, проїхавши усю вулицю Ярослав Мудрого, яка починається на автомобільному мосту через річку Рось, з якого видно острів Зелений зі статуєю воїна-русича, греблю 1930-х років та верхівки палацу Лопухіних.
IMG_1372.jpg

Пам’ятик давньоруського воїна офіційно присвячений «містам-форпостам Київської Русі», до яких належав і Корсунь, і був відкритий у 1982 році. Ех, якби ж він був удвічі чи втричі більшим, то дійсно б ефектно виглядав.
IMG_1370.jpg

За мостом знаходиться верстатобудівний завод ім. Богдана Хмельницького. БК при заводі виглядає закинутим.
IMG_1374.jpg

Біля БК погруддя Богдану Хмельницькому та таблиця зі списком імен співробітників заводу, що загинули під час Другої Світової.
IMG_1376.jpg IMG_1382.jpg

Від заводу попрямував до греблі та будівлі РЕМ (району електромереж), зведеної очевидно разом із греблею у 1934 році.
IMG_1387.jpg

Гребля одночасно виконує функцію ГЕС та пішохідного мосту через Рось.
IMG_1390.jpg

Посередині греблі прокладено рейки, по яким їздить ось такий пепелац. На жаль не знаю, що це; підкажіть.
IMG_1391.jpg

Гранітні брили Росі та верхівка палацу Лопухіних на Князівському острові.
IMG_1393.jpg

IMG_1396.jpg

З водозабору клекоче вода, яка приводить у рух турбіни потужністю 1800 кіловат.
IMG_1394.jpg

Сама гребля виглядає охайно, видно, що нещодавно її реконструювали.
IMG_1398.jpg

З боку міста вхід на греблю акцентують ось такі пілони, дуже характерні для 1930-х років.
IMG_1399.jpg

Наріжний вхід центру дитячо-юнацької творчості прикрашений мозаїкою з піонерами.
IMG_1128.jpg

Дуже простий, але великий будинок культури, в якому замість культури проводять виставки-продажі.
IMG_1130.jpg

На фасаді повісили банер із портретом корсунця Романа Сокуренка («Сокола»), який отримав смертельні поранення у боях під Іловайськом у 2014 році.
IMG_1131.jpg

Вид палацу з боку.
IMG_1133.jpg

Навпроти БК стоїть церква Київського Патріархату, абсолютно нецікава з архітектурної точки зору.
IMG_1132.jpg

Біля церкви проходить алея меморіалів, на якій поставлено пам’ятники різним історичним подіям.
Хрест, присвячений козацьким полковникам Корсунського полку.
IMG_1135.jpg

Братська могила 242-х підпільників, партизанів і активістів, що їх було розстріляно у 1943 року.
IMG_1137.jpg

Пам’ятник «афганцям» з тюльпаном, як символом війни 1979-1989 років.
IMG_1143.jpg

Пам’ятник на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
IMG_1138.jpg

Завершує алею меморіал загиблих під час Другої Світової війни.
IMG_1140.jpg

Повернувшись до палацу культури я спустився вулицею Тараса Шевченка до річки Рось аби потрапити на Князівський острів, на якому розташовано найцікавішу пам’ятку Корсуня-Шевченківського — палацовий комплекс Лопухіних, про який йтиметься в наступному пості.

Непопсові місця Корсуня..Деякі навіть цікаві)